Джим Джармуш

Щодня на екранах кінотеатрів проводиться показ багатьох фільмів: це і драми, і екшени, і 3D шедеври, і тупі комедії - ціле море плівки. І серед хвиль цього моря можна помітити маленький-маленький човник, який наше не підвласний часу і простору йде по кіно-хвилям оминаючи урагани і пороги. Якщо ви побачите цей човник, не бійтеся і не дивуйтесь, це човник одного з кращих живих режисерів сьогодення - Джима Джармуша. Не гайте часу, адже поки є можливість сідайте на борт і насолоджуйтесь цією поїздкою довжиною в життя. Так саме такі фільми цього кіно-генія. Тож поговоримо і згадаємо кращі фільми цього героя нашого часу.

Джим Джармуш народився 22 січня 1953 року в індустріальному містечку Акрон . Його тато працював на шинному заводі «GoodYear», де проливав піт зранку до ночі аби забезпечити свою родину. Мама до заміжжя працювала журналістом в місцевій газеті, ще була оглядачем новин шоу-бізнесу. Але найбільше на нього вплинула бабуся, яка дуже полюбляла сучасне мистецтво і літературу і , яка заохочувала літературні починання майбутнього генія. Про свої дитячі і підліткові роки Джармуш згадує:

«Найбільше з того часу мені запам'ятався дирижабль «GoodYear» . Він був настільки прекрасним! Це треба було бачити! »

Розуміючи, що його ніщо не прив’язує до Акрону, юний Джим вирішує навчатися Чиказькому Північно-Західному університеті на факультеті журналістики. Але начитавшись бітників: Керуака і Гінзберга, Джим вирішує змінити свою професію і тому вступає в Колумбійський університет на відділення англійської літератури. Про це він скаже так: «Я ще з дитинства мріяв стати поетом, поети - це джерело сили будь-якої культури».

«В дитинстві мати привозила МЕНЕ в кінотеатр, де показували «Слиз», «Атаку гігантського краба-монстра» і «Тварюка з Чорної лагуни». Мені ці фільми дуже подобалися. У 17 років я поїхав з Огайо, опинився в Нью-Йорку і виявив, що не в усіх фільмах присутні гігантські краби-монстри. Це стало для мене справжнім одкровенням.»

Поки Джим жив в Акроні, він любив дивитися японські фільми жахів і фільми з Джеймсом Бондом, але два чорно-білих американських фільми за участю Роберта Мітчама («Ніч мисливця» і «Дорога грому») справили на нього дуже глибоке враження. «До того часу, - як згадував Джармуш, - я не знав, що фільми можуть бути настільки небезпечні і зачаровуючі».

У 1975 році під час останнього семестру в Колумбії, Джармуш поїхав до Парижу, де він відкрив світ кіно, дякуючи Французькій Сінематиці . У своєму інтерв'ю New York Times (21 жовтня, 1984) Джармуш сказав: «Тут були такі фільми, про які я міг тільки читати і чути: фільми японських режисерів таких, як Імамура, Озу, Мізогучі, а також європейських режисерів - Брессона, Дрейера , американські фільми - ретроспектива Самюеля Фуллера, про які я міг дізнатися тільки з нічних показів по телевізору. Коли я повернувся з Парижу, я продовжував писати, і мої тексти ставали більш кінематографічнішими, більш візуальними».

За волею долі Джармуш потрапив в асистенти до одного з викладачів Нью-Йорської кіно школи, режисера Ніколаса Рея, який на весь сві прославив Джеймса Діна у фільмі «Бунтарь без ідеалу». З цього моменту починається життя Джармуша як режисера.

Його перший фільм «Постійна відпустка» розповідає про хлопця на ім’я Оллі, який без мети бродить по Нью-Йорку і потрапляє в різноманітні ситуації. Джармуш зняв цей фільм за копійки, на любительську камеру і з непрофесійними акторами. Фільм став популярним в Європі, але в  рідній Америці про фільм майже ніхто не знав. «Постійна відпустка» - на подив Джармуша навіть виграла приз на Німецькому кінофестивалі і що найдивніше, ця стрічка окупилася.

Друга робота Джармуша – «Дивніше ніж в раю», - це чорно-білий фільм 1984 року, в якому герої так само без мети  подорожують американськими глибинками. Джармуш про цей фільм сказав так, - «…це чорна комедія в дусі нео-реалізму, яка знята якимось уявним режисером із східної Європи. Він марить фільмами Одзу і знайомий з серіалом «Молодята»…». Стрічка «Дивніше ніж в раю» - перетворила молодого режисера в знаменитість. Але варто зазначити, що ця популярність взагалі не вплинула ні на наступні фільми режисера,ні на нього самого. Йому взагалі було начхати на успіх: «я проти того, щоб режисер, знімаючи фільм, думав про те як сприйме його публіка. Якби я так робив би, то почав би ставитись до фільмів як до товару, який треба по-швидше збути. Хотів би підсвідомо пробувати догодити публіці, а це одразу вбиває щось оригінальне і сильне. Тому я волію не думати про реакцію глядачів.». 

Популярність другої стрічки виводить Джармуша з підпілля. Його запрошують в Європу, а з Голівуду чи не щодня приходять пропозиції про співпрацю. Та Джармуш був непохитним в своїх ідеалах. Голлівудські боси взагалі не розуміли причини відмов Джармуша. Адже вони розуміли, що від цього співробітництва може бути величезна фінансова вигода. «Чому він позбавляє себе грошей?» – казали голлівудські продюсери. Їм не зрозуміти, що в житті є речі набагато цікавіші і важливіші ніж доларові купюри.

«…в Америці усі неймовірно амбіційні. Ми вже по-горло забиті усіма цими амбіціями і уявленнями про успіх. Напевно кругом так, але в Америці це стало масовою істерією. Мені все це не подобається. Успіх мене не цікавить, хоча мене все життя навчали того, що я маю досягнути певного рівня достатку. Що важливо і Хто важливий оцінюється лише матеріальними критеріями. Я набагато більше навчився спілкуючись з водіями грузовиків і сантехніками. А чого можна навчитися в політиків і банкірів? Нічого. Я не довіряю політикам. Мені огидне їхнє честолюбство. Для мене важливі найпростіші речі: розмова, або прогулянка, хмара, яка повільно пливе по небу, світло, яке падає на листя, дві людини, які стоять поруч і курять. Такі речі здаються мені набагато ціннішими ніж уся ця кар’єрна маячня…»

Третій фільм Джармуша «Поза законом» вийшов на екрани в 86-му. На ролі головних героїв цього фільму Джармуш запросив яскраву компанію: музиканта і художника Джона Лурі, який вже двічі співпрацював з Джармушом, допомагав йому з саундтреками, Тома Вейтса – великого хрипливого генія музики не для усіх і нікому на той час невідомого італійського актора Роберто Беніньї. Ця стрічка виявилась дуже смачною. Нічого більш незалежного і некомерційного чим цей фільм тоді просто не існувало.



З 1987 року Джармуш захоплюється невеличким проектом. З року в рік він знімає кілька чорно-білих короткометражок, які об’єднані під назвою «Кава і сигарети». В цих коротких історіях герої спілкуються на кумедні теми, п’ють каву і курять сигарети. Коли в Джармуша зібралося 11 таких кіно –новел, він об'єднав їх в збірку і в 2003 році випустив як цілий фільм.

В кінці 80-х і 90-х Джармуш знімає «Таємничий поїзд» і «Ніч на Землі». Ці два фільма схожі за будовою. Вони складаються з окремих історій, які пов'язані між собою часом, або місцем подій.

В 95-му Джармуш знімає просто геніальний фільм з Джонні Деппом під назвою «Покійник», в якому головний герой бере участь в останній в своєму житті подорожі. В подорожі де він переживає реінкарнацію від простого бухгалтера – обліковця в поета, який пише свої твори кров'ю ворогів. Стрічка оповита міфами і легендами автохтонних жителів США – індіанців. Фільм переповнений містичним символізмом.  Неповторні плани молодої Америки: чарівна природа, але разом з тим вражаючі наслідки геноциду проти корінного народу сполучених штатів.  

В 99-му виходить «Пес – Примара : Шлях самурая», також дуже цікава стрічка, в якій автор зобрасив синтез американської-західної і японської-східної культури.

В 2005 на екранах стартує цікаве роуд – муві «Зламані Квіти» в головній розі з неперевершеним коміком Біллом Мюрреєм. Цікаво те. що сценарій Джармуш писав під самого Білла, адже він також вважав його кращим коміком того часу.

В 2008 р. Джармуш закінчує стрічку «Межі Контролю», яка одноголосно була оцінена негативно усіма кінокритиками. Один з них навіть сказав : «Мені буде цікавіше спостерігати як сохне фарба ніж дивитися цю маячню.». Але самого Джармуша, який слідував і слідує своїм принципам такий провал не засмутив. Але все ж правду кажучи «Межі Контролю», - не найкращий фільм Джармуша.

Нині останнім фільмом Джармуша є картина 2013 року – «Виживуть тільки Коханці». На цю Вампірську Сагу Джармуш збирав гроші цілих 7 років.

Тож ким же на сьогодні є Джармуш для нас? – напевно рятівною шлюбкою для усіх тих хто відмовляється мислити і жити плоско і передбачено. Для тих хто готовий проявити певну завзятість для того аби вийти за межі дурноватих обмежень, якими людина заковує свою уяву. Джармуш – це вітер свободи, якого так не вистачає в цьому одноманітному світі. Хоча, чи справді цей світ такий безнадійний? – можливо проблема не в світі, а в нас самих.

«Найбільше я люблю прилягти ввечері на пів годинки, якраз тоді коли сідає Сонце. Прислухатись до навколишніх звуків, - таке відчуття наче слухаєш музику. Ти чуєш бризки моря чи інші делекі звуки, а можеш почути навіть діалог на невідомій тобі мові – це прекрасно.»